ГРОМАДА ХРИСТИЯН АДВЕНТИСТІВ СЬОМОГО ДНЯ

Цей принцип настільки пов'язаний з релігією, що став осередком християнської віри і основою практичного життя. Виявляється, усе залежить від нашого ставлення до нестатків інших людей.

"Тоді скаже цар тим, хто праворуч Його: "Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був і ви Мене прийняли ; нагий, і ви Мене одягли; хворий і ви відвідали Мене; у в'язниці був, і ви прийшли до Мене... Усе, що ви зробили одному з найменших братів Моїх цих, - те Мені ви зробили" (Матв. 25:34-40).

У цих словах Христа звучить істина, без якої наше життя не має жодного сенсу. Зауважте, що в кожному випадку, запропонована допомога була проста і, на перший погляд, незначна. Дуже часто ми запитуємо себе: "Чим я можу допомогти людям, що живуть поруч мене?" І, усвідомивши, що не можемо пожертвувати мільйони чи побудувати притулок або лікарню, заспокоюємо себе думкою, що нам немає з чого робити добро. Але, найголовніший урок зі слів Христа відкривається нам в описі тієї допомоги, на яку здатний кожний з-поміж нас.

У євангельському повчанні Ісуса ми знову і знову зустрічаємося з закликом бути милосердними й сповненими любові до свого ближнього. Господь говорить: "І хто напоїть вас кухлем води в ім'я Моє ради того, що ви Христові, - істинно кажу вам, - той не втратить своєї нагороди " (Марка. 9:41).

Ще багато століть назад Магомет запитав:" У чому зміст добродійності"? На що сам і відповів: "Подати прагнучому води, указати дорогу тому, хто заблукав, посміхнутися брату своєму." Такі вчинки під силу кожній людині, було б лише бажання.

Як часто ми, не маючи можливості зробити щось значне, не робимо нічого взагалі, забуваючи, що можна творити добро. Якщо ми робимо добро нашому ближньому, значить йдемо шляхом християнства і можемо очікувати схвалення нашого Вчителя.

Не можна не помітити, що люди, прийняті Христом, і поставлені Ним праворуч, ніколи не усвідомлювали значення того, що робили. Благодіяння таких виходить з найбільших глибин їхнього серця, їхня доброта, щедрість і співчуття завжди природні. Знову й знову Христос підкреслює важливість цього принципу. Він із жалем говорить про тих людей, котрі після кожного доброго діяння очікують, щоб на їхню адресу пролунала злива овацій. Він учив, що коли ми робимо добро, наша ліва рука не повинна знати, що діє права.

Нині можна зустріти людей, які готові на милосердний учинок, але, за умови, що матимуть якусь вигоду. Чимало навколо нас і тих, хто щоразу змушує себе здійснити щось добре в надії, що коли-небудь, у Царстві Небесному, він одержить завдяки цьому гарний відсоток. Буває й таке, що люди роблять милість заради свого престижу. Якщо ж є бодай найменший сумнів у тім, що люди не можуть довідатись про цей учинок, то, найшвидше, він так і не буде здійснений.

Нажаль найчастіше зустрічаються саме такі люди, які не можуть обійтися без подяки за усе, що вони роблять. Якщо вони обдаровують когось своїм благодіянням, то вимагають і відповідної подяки. Але якщо раптом ці "благодійники" не почують зливи оплесків, то вони починають почуватися ображеними. І навряд тоді чи зроблять вони добро ще кому-небудь. Головна омана всіх цих людей полягає в тому, що вони виявляють милість не заради ближнього, а заради самих себе. А Христос закликає нас до невимушеного та безкорисливого милосердя.

Тепер звернемо увагу на виправдання тих, котрі стояли ліворуч від престолу Божого. Вони здивовано вигукують: "Господи, коли ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чужинцем або нагим, хворим або у в'язниці, і не послужили Тобі?" (Матв. 25:44).

Іншими словами, вони ніби кажуть: "Якби ми знали, що це Ти опинився в скрутних обставинах, то ми б, звичайно, з радістю допомогли й підтримали Тебе".

Можливо, подібні мотиви присутні і в нашому милосерді? Багато хто з радістю й охоче прийшли б на допомогу добре відомій і усіма шанованій людині, яку спіткало лихо, не зауваживши при цьому проблем та нестатків нічим не примітних співгромадян. Якщо є можливість вибору, то нам властиво обдаровувати своєю милістю людину розумну, чесну, здатну на подяку, але виявити увагу і милосердя будь-кому, не так уже й просто.

Ми почали наше міркування з того, що Ісус запропонував цілковито новий принцип винесення вироку - тобто будемо суджені згідно нашого ставлення до нестатків інших. Господь не попросить нас розповісти напам'ять основи нашого віровчення, не влаштує нам заліку на знання текстів Святого Письма, Він також не буде розбирати правовірність нашого богослов'я, але запитає: "Чим ти полегшив життя свого ближнього?" У відповідь Він не чекає доповідей про великі подвиги на благо людської цивілізації, про які аж кричать радіо та телебачення або ж йдеться в найпопулярніших газетах та журналах. Він хоче почути про наше ставлення до людей, із якими ми спілкувалися повсякденно.

"Те, що ви зробили одному з цих братів моїх менших, те зробили Мені".

Таке ставлення до Бога і ближнього є природним проявом прийнятої у серце науки Христової. Ісус відкрив нам Бога як люблячого Батька і тому будь-яка людина, усвідомлює вона це чи ні, є дитям Божим. Усім добре відомо, що найбільшу радість батьки отримують тоді, коли щось приємне зробите для їхньої дитини. Вони будуть більш вдячні за ту послугу, що була вчинена їхньому сину чи доньці, ніж якби вона була зроблена для них самих. Цей приклад ілюструє наші відносини з Богом і ближніми. У певному розумінні Бог не має великої потреби в наших послугах, оскільки Він Всемогутній, Всесильний і володіє всім на світі. Однак ми в силах зробити щось для сина чи дочки Бога, тобто для іншої людини. Ось де відкривається перед нами найкраща можливість зробити щось приємне для Самого Бога.

Воістину справедливі слова Христа про те, що, виявляючи любов до людини, ми виявляємо її до Бога!

Апостол Павло писав: " Я боржник і грекам, і варварам, і мудрим, і не мудрим". Таким чином, все те, що ми знаємо про Божу любов, що отримали від багатих дарів Його благодаті, ми повинні передати кожній душі, оскільки в боргу перед нею.

Це стосується і земних благ. Володіючи більшим, у моральному відношенні, ми стаємо боржниками тих, хто має менше. Якщо наш фінансовий рівень дозволяє нам користуватись усіма життєвими благами, то нашим священним обов'язком є турбота про хворих, вдів і сиріт так само, якби ми хотіли, щоб вони піклувалися про нас, коли б ми опинилися на їхньому місці. "Якою мірою будете міряти, такою відміряють і вам", - каже Христос.

Те, що ми робимо іншому - добро чи зло, неодмінно повернеться до нас благословенням або прокляттям . Ми одержуємо те, що даємо. Добрі діла також повертаються назад у тому ж вигляді. Окрім того, Господь уже в цьому житті винагороджує за всі добрі вчинки великим злиттям Своєї любові.

Учинене нами зло також повертається назад. Хто вважає, що має право засуджувати чи завдавати болю іншому, обов'язково пройде, рано чи пізно, тим самим шляхом, котрим він провадив інших, і відчує те, що витерпіли вони, будучи позбавленими його співчуття та любові. Тут спрацьовує закономірність: ми жнемо те, що сіяли. Релігія, яка нехтує людськими потребами, стражданнями й правами - фальшива релігія. Отож усе, чого ви бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть і ви їм.

Бог наголошує на тому, що щастя однієї людини дійсно пов'язане з щастям іншої. В 29-му розділі книги пророка Ієремії записано: " Дбайте про благо тієї землі, куди Я вас виселив, і молітеся за неї Господеві, бо в її добробуті - і ваше щастя".

Для багатьох життя - це постійна боротьба. Такі відчувають свої недоліки, вони нещасні й жалюгідні, їхня віра обміліла, вони впевнені, що їм уже немає, за що бути вдячними. Привітне слово, співчутливий погляд, вияв доброзичливості були б для таких людей ніби ковток холодної води для спрагненого. Люб'язна послуга полегшить той тягар, що давить на їхні втомлені плечі. Кожне слово, кожен прояв безкорисливої любові є відкритою демонстрацією Божої любові до людства, що гине.

"Милостиві помилувані будуть" (Матв. 5:7), "Благодійна душа буде насичена" (Прип. 11:25). У співчутливій душі панує світло. Хто, забуваючи самого себе, робить добро, той відчуває мир у серці й задоволення в житті. Дух Святий, що живе у такій душі, виявляє себе в добрих справах, пом'якшує запеклі серця і викликає взаємну любов та повагу. Ми пожнемо те, що посіємо, тому що "Блаженний, хто дбає про нужденного та вбогого; в лиху годину Господь його врятує; блаженний буде він на землі. І Ти не даси його на волю ворогів його" (Пс. 40:2, 3).

Той, хто присвятив своє життя Богу і служінню ближнім, стає співробітником Творця, у розпорядженні Котрого всі засоби й можливості світу.

"Бог нехай надолужить вашу всяку потребу, за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі" (Фил. 4:19).